Друзі в Facebook  

   

ОБРЯДИ ЄЛЕОПОМАЗАННЯ І ПАСТИРСТВА ХВОРИХ

ВСТУП

I. Людська недуга та її значення в тайні спасіння

1. Страждання і хвороби людини є однією з найбільш значущих проблем, що споконвіку турбують людство. Це також відчувають і спізнають ті, що визнають християнську віру, однак світло віри допомагає їм глибше проникнути у таємницю страждання і більш мужньо зносити самі страждання. Адже слова Христа усвідомлюють їм, що хвороба може мати значення і вартість для спасіння особистого та всього світу; знають, що також і у хворобі Христос, який за свого життя на землі відвідував і зцілював багатьох хворих, виявить до них свою любов.

2. Хоча хвороба тісно пов’язана зі станом людини-грішника, загалом не можна вважати її карою за особисті гріхи людини (пор. Йн 9, 3). Сам Хрис­тос, який був безгрішним, під час своїх страждань поніс на собі всілякого роду недуги і болі всіх людей вчинив своїми, виконуючи те, що написане у пророка Ісаї (пор. Іс 53, 4-5). Більше того, Христос є розіп’ятим і стражден­ним нині в нас, своїх членах, уподібнюючи нас до себе, коли ми зазнаємо мук. Ці страждання виявляються скороминущими і невеликими в порівнянні з безміром вічної слави, до якої вони ведуть (пор. 2 Кор 4, 17).

3. Промислом Божого Провидіння є те, щоби людина витривало змагалася зі всіма хворобами і з турботою дбала про добре здоров’я, потрібне для виконання обов’язків у суспільстві та в Церкві. Однак вона повинна також завжди бути готовою довершити те, чого не вистачає стражданням Христовим для спасіння світу, в очікуванні на визволення усього створіння в славі Божих дітей (пор. Кол 1, 24; Бут 8, 19-21). 

Окрім того, хворі в Церкві виконують особливе завдання: своїм свід­ченням вони наставляють інших, щоб вони не забували про суттєві і надприродні справи, а також показують, що лише тайна смерті та воскресін­ня Христа спасає людське смертне життя.

4. Боротися з хворобою має не лише сам хворий, але й лікарі та всі, котрі мають будь-яке відношення до хворих; вони мають зробити чи намагатися зробити все, що вважатимуть за потрібне, для полегшення тілесних та духовних страждань хворого. Чинячи це, вони виконують слова Христа, який заповів відвідувати хворих, немовби кажучи, що людина повністю довірена відвідувачам, аби вони підтримали її фізично і укріпили духовно.

 

ІІ. Уділення таїнств хворим

А. Єлеопомазання хворих

5. Євангелія у багатьох місцях свідчать про те, що Христос оточував великою опікою хворих у їхніх тілесних і духовних потребах, і своїм вірним заповів чинити так само. Найвиразнішим проявом цієї опіки є встановлене Ним та проголошене у посланні святого Якова таїнство Єлеопомазання, яке Церква згодом звичайно уділяла своїм членам через помазання і молитву пресвітерів, доручаючи хворих стражденному і прославленому Господу, аби їх підійняв і врятував (пор. Як 5, 14-16), одночасно заохочуючи їх, щоб вони, добровільно єднаючись із стражданням і смертю Христа (пор. Рим 8, 17)1, спричинялися до блага Божого народу2.

Важко хвора людина потребує особливої Божої благодаті, щоби під гнітом страху не занепасти духом і через спокуси не послабити своєї віри. Тому Христос у таїнстві Єлеопомазання дає своїм вірним, виснаженим хворобою, могутню силу і захист3.

Сутність звершення таїнства зводиться до наступного: пресвітери Церкви після покладення рук на хворого промовляють молитву віри і помазують його єлеєм, освяченим Божим благословенням; цей обряд означає благодать таїнства і водночас її уділяє.

6. Це таїнство дає хворому благодать Святого Духа, яка допомагає людині в інтегральності її особи йти до спасіння, зміцнює довіру Богові, озброює проти спокус лукавого і скорботи смерті, завдяки чому хворий може не тільки мужньо переносити болі хвороби, але також боротися з нею та повертатися до здоров’я, якщо це є корисним для його духовного спасіння. Якщо це потрібно, Єлеопомазання також уділяє прощення гріхів і довершує християнське Покаяння4.

7. Святе Єлеопомазання, яке тісно пов’язане з молитвою віри, цю віру також об’являє (пор. Як 5, 15). Отож її повинен пробудити насамперед той, хто уділяє таїнства, а також той, хто його приймає. Хворого врятує його власна віра та віра Церкви, яка зосереджує свій погляд на смерті та воскресінні Христа, звідки таїнство черпає свою ефективність (пор. Як 5, 15)5, та водночас вбачає майбутнє Царство, завдаток якого отримує в таїн­ствах. 

а) Кому належить уділяти Єлеопомазання хворих 

8. Послання святого Якова стверджує, що Єлеопомазання належить уді­ляти хворим , щоб воно їх підійняло і врятувало6. Це таїнство слід уділяти з великою ревністю та старанністю тим вірним, життя яких є під за­грозою з приводу хвороби чи літнього віку7.

Щодо оцінки важкості хвороби достатньо розсудливого ствердження чи припущення такого стану8 без зайвого сум’яття. У разі потреби можна порадитися з лікарем. 

9. Це таїнство можна повторювати, якщо хворий після прийняття Єлеопомазання видужав та знову захворів, або якщо під час тривання цієї самої хвороби наступило значне погіршення стану здоров’я.

10. Перед операцією можна вділити Єлеопомазання, якщо необхідність медичного втручання є спричинена небезпечною хворобою.

11. Людям літнього віку, яких покидають сили, можна вділити Єлеопомазання також тоді, коли немає безпосередньої загрози їхньому життю.

12. Дітям також уділяється Єлеопомазання, якщо вони можуть зрозуміти, що це таїнство може їх укріпити. В разі сумніву щодо їхнього розумін­ня слід також уділити таїнство (cf. C.I.C., can. 1005).

13. Через загальну та родинну катехезу належить так виховувати вірних, щоби вони самі просили про Єлеопомазання, і щойно надійде властивий час, нехай вони його приймають з глибокою вірою і побожністю та нехай остерігаються поганого звичаю відкладання цього таїнства. Всіх, які опікуються хворими, належить повчити про сутність цього таїнства.

14. Непритомним хворим або тим, які втратили вживання розуму, слід уділити таїнство, якщо існує імовірність того, що будучи притомними, вони, як віруючі, самі б цього попросили9.

15. Священик, викликаний до хворого, який вже помер, нехай просить Бога, щоби звільнив його від гріхів і милостиво прийняв до свого Царства; натомість Єлеопомазання нехай не вділяє. Якщо ж має сумніви, чи хво­рий насправді помер, можна уділити йому це таїнство умовно (п. 135)10

Єлеопомазання не можна уділяти тим, які вперто тривають в явному важкому гріху (cf. C.I.C., can. 1007). 

б) Служитель Єлеопомазання хворих

16. Звичайним служителем Єлеопомазання є лише священик11.

Єпископи, настоятелі та їхні вікарії, капелани лікарень і домів престарілих, а також наставники клерикальних чернечих спільнот виконують це завдання служіння в силу свого уряду12.

17. Їхнім завданням і обов’язком є за допомогою богопосвячених осіб та мирян відповідно приготувати до таїнства хворих і найближче їхнє оточення, а також уділити його хворим. 

До обов’язків дієцезіального єпископа належить врегулювання можливих відправ, під час яких збирається багато хворих з різних парафій і лікарень з метою отримання святого Єлеопомазання.

18. У випадку відсутності служителів, про яких згадано в п. 16, це таїнство може уділити інший священик. У випадку необхідності достатньо їхньої імовірної згоди; згодом про уділення Єлеопомазання належить повідомити настоятеля або капелана лікарні.

19. Коли при одному хворому є присутні два або кілька пресвітерів, ніщо не забороняє, щоб один з них мовив молитву і уділив Єлеопомазання, промовляючи відповідне формулювання, а інші розділили між собою решту обрядів: вступні обряди, читання Божого слова, літанійні заклики чи повчання. Крім того, кожний зокрема може покласти руки на хворого.

в) Що є потрібне для звершення Єлеопомазання 

20. Відповідною матерією Єлеопомазання хворих є єлей з оливок або, якщо цього вимагають обставини, інша рослинна олія13.

21. Єлей, що використовується для Єлеопомазання, повинен бути освяченим для цієї мети єпископом або пресвітером, який має таку владу з пра­ва або особливого привілею Апостольського Престолу.

З самого права, окрім єпископа, єлей для Єлеопомазання можуть освятити:

а) ті, що згідно з канонічним правом зрівняні з дієцезіальним єпископом;

б) у разі потреби кожний пресвітер, однак тільки під час звершення таїн­ства14

Єпископ звичайно святить єлей хворих у Великий Четвер15.

22. Якщо згідно з п. 21 б священик має освятити єлей під час обряду, то він або сам приносить його з собою, або його приготовляють у відповідному начинні близькі хворого. Якщо після уділення Єлеопомазання залишиться щось з посвяченого єлею, то він спалюється разом з ватою.

Якщо ж священик використовує посвячений єпископом або іншим священиком єлей, то він приносить її з собою в тому посуді, в якому збері­гає його. Це начиння, виготовлене з відповідного матеріалу, повинно бути чистим і вміщувати достатню кількість єлею, для зручності налитого на вату. У цьому випадку після уділення Єлеопомазання священик відносить начиння туди, де воно постійно зберігається з належною пошаною.

Треба слідкувати за тим, щоб єлей був придатним для помазання людей і поновлювати його у відповідний час: або щороку після благословення єлею єпископом в Великий Четвер, або, в разі потреби, ще частіше.

23. Хворого помазують на чолі і на руках. Формулювання таїнства належить поділити так, щоби промовляти першу частину при помазанні чола, а другу – під час помазання рук.

У випадку явної необхідності достатньо виконати лише одне помазання на чолі, а, якщо особлива ситуація хворого цього вимагатиме, на ін­шій більш відповідній частині тіла, промовляючи повне формулювання.

24. Ніщо не стоїть на заваді, щоб з урахуванням звичаїв і традицій різних народів збільшити число або змінити місце помазань. Ці можливі зміни повинні бути передбачені у Ритуалах окремих Конференцій.

25. Формулювання таїнства Єлеопомазання в латинському обряді є наступним:

Через це Святе Помазання

і своє найласкавіше милосердя

нехай Господь підтримає тебе

благодаттю Святого Духа

і, визволеного (визволену) від гріхів,

нехай тебе спасе та милостиво підійме.

 

Б. Віатик

26. При переході з цього життя до вічності вірний зміцнюється Віатиком Тіла і Крові Христа й отримує завдаток воскресіння, згідно з Господніми словами: “Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня ” (Йн 6, 54).

Наскільки це можливе, Віатик слід приймати під час Меси, щоби хворий мав змогу прийняти Причастя у двох видах, а також тому, що причастя у формі Віатика є особливим знаком участі у звершуваній в Жер­тві Меси тайні смерті Господа і Його переходу до Отця16.

27. Приймати Віатик зобов’язані всі хрещені, які можуть прийняти святе Причастя. У випадку загрози життю, незалежно від причини, з якої вона виникає, всіх вірних зобов’язує заповідь прийняття святого Причастя. Пастирі ж повинні слідкувати, щоб уділення цього таїнства не відкладалося, але щоб вірні були ним підкріплені, доки мають повну сві­домість17.

28. Було б добре, щоб вірний при уділенні Віатика відновив віру Хрещення, в якій він отримав Боже усиновлення і став співспадкоємцем обіт­ниць вічного життя.

29. Звичайними служителями Віатика є настоятель та його вікарії, капелани лікарень, а також настоятелі чернечих клерикальних спільнот та спіль­нот апостольського життя по відношенні до всіх тих, що живуть у домах цих спільнот. У випадку необхідності кожний священик може уділити Віатик, навіть лише при імовірній згоді компетентних служителів.

У разі відсутності священика Віатик може занести диякон чи кожен вірний, мужчина чи жінка, визначений владою Апостольського Престолу чи Єпископом до уділення святого Причастя. У цьому випадку диякон використовує той самий обряд, що і священик (пп. 101-114), інші – обряд уділення Віатика надзвичайним служителем в „Обрядах святого Причастя і культу євхаристійної тайни поза Месою”(пп. 68-78).

 

В. Сполучений обряд

30. На особливі випадки, в яких вірний через раптову хворобу або з іншої причини несподівано опинився під загрозою смерті, передбачено сполучений обряд, згідно з яким хворому уділяються таїнства Покаяння, Єлеопомазання і Євхаристії у формі Віатика.

Коли наближається хвилина смерті і немає часу на те, щоби вділити всі таїнства у вищезгаданому порядку, хворому насамперед надається можливість святої сповіді, за необхідності навіть загальної, потім уділяється йому Віатик, до прийняття якого при загрозі життю зобов’язаний кожний вірний. Потім, якщо дозволяє час, слід вділити йому Єлеопомазання. 

Якщо хворий через недугу не може прийняти святого Причастя, належить йому вділити Єлеопомазання. 

31. Якщо хворий має прийняти також таїнство Конфірмації, слід зберегти все те, що наведене нижче в пп. 117, 124, 136-137. 

Коли життя під загрозою і коли немає можливості викликати єпископа чи він має поважні перешкоди, Конфірмації вповноважений уділити настоятель або навіть кожний пресвітер, вільний від цензур і канонічних покарань18

 

III. Обов’язки і послуги щодо хворих

32. У Тілі Христа, яким є Церква, якщо страждає одна людина, то разом із нею разом страждають усі члени Церкви (1 Кор 12, 26)19. Тому так цінується милосердя щодо хворих, а також так звані діла благодійництва та взаємодопомоги, які виходять назустріч всіляким людським потребам20. Усі зусилля науки та техніки, спрямовані на продовження біологічного життя21 і будь-який щирий прояв турботи про хворих, без огляду на те, від кого вона походить, можна вважати приготуванням до при­йняття Євангелія та, в якійсь мірі, участю в служінні Христа, який полегшує страждання хворих22.

33. Тому, було б дуже добре, щоб усі охрещені брали участь у служінні взаємної любові в Тілі Христа, як через боротьбу з хворобою та виявлення любові до хворих, так і через участь у таїнствах, призначених для хворих. Ці таїнства, як і інші, мають спільнотний характер, і це, наскільки можливо, повинно відобразитися в їхньому звершуванні. 

34. Особливу роль у полегшенні страждань хворих відіграють рідні та всі ті, котрі з будь-якої причини хворими опікуються. Вони першими повинні зміцнювати недужих словами віри і спільною молитвою, доручати їх стражденному і прославленому Господу, більше того, заохочувати, щоби хворі добровільно єдналися зі стражданням і смертю Христа, і таким чином спричинялися до блага Божого народу23. Коли стан здоров’я хворих погіршується, їхні рідні та опікуни мають обов’язок повідомити про це настоятеля і тактовно та розсудливо приготувати самого хворого до вчасного прийняття таїнств.

35. Священики, а особливо настоятелі та інші, про яких йдеться в п. 16, нехай пам’ятають, що вони мають обов’язок з особливою турботою особисто відвідувати хворих і підтримувати їх глибоким почуттям любові24. Особливо під час уділення таїнств нехай вони будять в усіх присутніх надію і зміцнюють віру в стражденного і прославленого Христа; таким чином, приносячи хворому милосердне співчуття Матері Церкви і розраду віри, вони підтримуватимуть віруючих, а іншим вказуватимуть надприродну дійсність.

36. Для кращого розуміння всього того, що було сказано вище про Єлео­помазання і Віатик, і для того, щоб віра оживлялась, зміцнювалась і виявлялася назовні, дуже велике значення має відповідна катехеза, в якій вірні загалом і хворі зокрема вводитимуться або в приготування відправи або в активну участь у ній, особливо якщо вона звершується у спільноті. Таким чином визнання віри оживлює молитву віри, яка супроводжує здійснення таїнства.

37. Перед звершенням таїнств священик нехай довідається, в якому стані знаходиться хворий. Це допоможе йому вибрати відповідний обряд, читання зі Святого Писання, визначити можливість звершення Меси, уділення Віатика тощо. Наскільки це можливо, все це треба попередньо узго­дити або з самим хворим, або з його родиною, одночасно пояснюючи значення таїнств. 

 

IV. Адаптації, які вповноважені здійснювати Конференції Єпископів

38. На основі Конституції про святу Літургію (п. 63 б) Конференції Єпи­скопів уповноважені до приготування в національних Ритуалах розділу, що відповідає розділові цього Римського Ритуалу, пристосовуючи його до потреб окремих регіонів; адаптації вступають у силу на території, до якої відносяться, після затвердження їх відповідним актом Апостоль­ського Престолу.

Отже до Конференцій Єпископів належить:

а) Визначити адаптації, про які йдеться мова в Конституції про святу Літургію (п. 39).

б) Докладно і розсудливо зважити, що можна прийняти з традицій і спадщини даного народу; Апостольському Престолу можуть бути представлені і, за його згодою, впроваджені також і інші адаптації, які вважатимуться корисними чи необхідними.

в) Зберегти чи пристосувати тексти існуючих національних обрядів, в яких є згадування хворих, за умови їхньої відповідності до Конституції про святу Літургію та сучасних потреб.

г) Опрацювати переклади текстів так, щоб вони були дійсно пристосованими до особливостей різних мов і культур, можна також додати від­повідні мелодії для співу там, де це вважатиметься доцільним.

д) У разі потреби пристосувати і доповнити загальний вступ цього Рим­ського Ритуалу, щоб забезпечити свідому і активну участь вірних.

г) У виданнях літургійних книг, опрацьованих Конференціями Єпи­скопів, розмістити текст у порядку, який найбільш відповідає пастир­ським потребам.

39. Всюди там, де Римський Ритуал подає кілька формулювань на вибір, у національних ритуалах можна додати й інші формулювання подібного змісту. 

Конференція Римсько-Католицьких Єпископів України вирішила не вводити жодних змін в обряди і повністю дотримуватися Римського Ритуалу.

 

V. Пристосування, які вповноважений здійснювати служитель

40. Служитель, беручи до уваги обставини, різні потреби, побажання хворих та інших вірних, нехай охоче використовує різні можливості, передбачені обрядами.

а) Передусім нехай він звертає увагу на втомленість хворих і зміни їхнього самопочуття впродовж дня або навіть години. Саме з огляду на їхній стан здоров’я він може при необхідності скоротити обряд.

б) Якщо в обрядах не бере участь група вірних, нехай священик пам’ятає, що вже він сам та хворий становлять Церкву. Нехай, отже, він перед уділенням таїнства або після нього намагається донести до хворого любов і підтримку спільноти; може це зробити особисто або, за згодою хворого, через посередництво іншого християнина місцевої спільноти. 

в) Якщо після Єлеопомазання хворий видужає, належить порадити йому скласти Богу належну подяку за отримане добро, наприклад, беручи участь в подячній Месі або в інший відповідний спосіб.

41. У звершенні таїнства структура обряду має бути збережена, але пристосована до обставин місця та осіб. На розсуд служителя акт покаяння може відбуватися на початку обряду або після читання Святого Письма. Замість подячної молитви над єлеєм можна виголосити коротке повчання. Особливо про це слід пам’ятати тоді, коли хворий перебуває у лікарні, а інші хворі, які є поруч нього, не беруть жодної участі в обрядах. 

 

1 Cf. також Кол 1, 24; 2 Тим 2, 11-12; 1 Пт 4, 13. 

2 Cf. Conc. Trid., Sessio XIV, Doctr. de sacramento extremae Unctionis, cap. 1: DS 1965; LG, n. 11.

3 Cf. Conc. Trid., Sessio XIV, Doctr. de sacramento extremae Unctionis, cap. 1: DS 1694.

4 Cf. Ibid., Proemium et cap. 2: DS 1694, 1696.

5 Cf. S. Thomas, In IV Sententiarum, d. 1, q. 1, a. 4, qc. 3.

6 Cf. Conc. Trid., Sessio XIV, Doctr. de sacramento extremae Unctionis, cap. 2: DS 1698.

7 SC, n. 73.

8 Cf. Pius XI, Epist. Explorata res, 2 febr. 1923.

9 Cf. C.I.C., can. 1006.

10 Cf. C.I.C., can. 1005.

11 Cf. Conc. Trid., Sessio XIV, Doctr. de sacramento extremae Unctionis, cap. 3: DS 1697; Canones de sacramento extremae Unctionis, can. 4: DS 1719; C.I.C., can. 1003 § 1.

12 Cf. C.I.C., can. 1003 § 2.

13 Cf. Pontificale Romanum. Ordo benedicendi Oleum catechumenorum et infirmorum et conficiendi Chrisma, ed. typ. 1970, «Praenotanda», n. 3.

14 Cf. Ibid., «Praenotanda», n. 8.

15 Cf. Ibid.,«Praenotanda», n. 9.

16 Cf. S. Congr. Rituum, Instr. Eucharisticum mysterium, 25 maii 1967, nn. 36, 39, 41: AAS 59 (1967) 561, 562, 563.

17 Cf. Ibid., n. 39: AAS 59 (1967) 562.

18 Сf. Rituale Romanum. Ordo Confirmationis, ed. typ. 1971, «Praenotanda», n. 7c; C.I.C., can. 883, 3.

19 Cf. LG, n. 7.

20 Cf. Conc. Vat. II., Const. Apostolicam actuositatem, n. 8.

21 Cf. Conc. Vat. II., Const. Gaudium et spes, n. 18.

22 Cf. LG, n. 28.

23 Cf. LG, n. 21.

24 Cf. C.I.C., can. 529 § 1.

   

Підкомісія у справах літургійної музики            

   
© Комісія у справах Літургії при Конференції римсько-католицьких єпископів України, 2015 р.