АПОСТОЛЬСЬКА КОНСТИТУЦІЯ ПРО ТАЇНСТВО ЄЛЕОПОМАЗАННЯ ХВОРИХ

ЄПИСКОП ПАВЛО
СЛУГА СЛУГ БОЖИХ
НА ВІЧНУ ПАМ’ЯТЬ СПРАВИ

Католицька Церква сповідує й навчає тому, що таїнство Єлеопомазання хворих є одним з семи таїнств Нового Завіту, встановленим Христом, нашим Господом, “посвідченим як таким св. Марком (Мк 6, 13), рекомендованим вірним та проголошеним Апостолом Яковом, Господнім братом. «Як хтось між вами хворіє, – говорить він, – нехай покличе пресвітерів Церкви, і хай помоляться над ним, намастивши його олією в ім’я Господнє. І молитва віри спасе хворого, і Господь підійме його, а коли він учинив гріхи, вони йому будуть прощені» (Як 5, 14-15)”.¹ 

Свідчення щодо Єлеопомазання хворих, передусім літургійного характеру, від давніх часів присутні в Традиції Церкви як на Сході, так і на Заході. Особливо слід згадати лист, який Наш Попередник, Інокентій І, написав Децентію, єпископу Губбіо², а також цю виняткову молитву, яку використовують при благословенні єлею хворих: “Пошли, о Господи, Тво­го Святого Духа Утішителя”, що долучена до Євхаристійної Молитви³ і збережена донині у Римському Понтифікалі.⁴

Упродовж віків у літургійній Традиції більш докладно окреслилися, хоча і в одмінний спосіб, ті частини тіла хворого, котрі слід було помазувати святим єлеєм, долучаючи численні формулювання для супроводу помазання молитвою, які містять ритуальні книги різних Церков. У Рим­ській же Церкві у Середньовіччі усталився звичай помазання орга­нів чуття хворого з використанням наступного формулювання: “Через це Святе Помазання і своє найласкавіше милосердя нехай простить тобі Господь усе, в чо­му ти завинив”⁵ у відповідності до кожного з ор­ганів чуття.

Окрім цього, вчення про Святе Єлеопомазання представлене в документах Вселенських Соборів: Флорентійського, передусім Тридентського, та Другого Ватиканського.

Після того, як Флорентійський Собор визначив суттєві елементи Єлеопомазання,⁶ Тридентський Собор проголосив його божественне походження і вказав на ті елементи, які в посланні св. Якова стосуються Єлеопомазання, зокрема на сутність і плоди таїнства: “Його сутністю є благодать Святого Духа, помазання якого очищує від провин, якщо би якісь ще лишалися до спокутування, а також від залишків гріха, і підтримує та зміцнює душу хворого, пробуджуючи в ньому велику довіру Божому милосердю, завдяки якій недужий отримує підтримку, легше переносить страждання й тягар хвороби та краще протиставиться спокусам сатани, що намагається ввіп’ястися в п’яту (Бут 3, 15), а подеколи отримує здоров’я тіла, якщо це є корисне для спасіння душі”.⁷ Окрім цього святий Собор огласив, що вищенаведені слова Апостола цілком виразно стверджують, що “це помазання слід уділяти хворим, і особливо тим, які так небезпечно хворіють, відносно яких видно, що вони наблизились до кінця свого життя, і тому це таїнство зветься таїнством вмираючих”.⁸ Наостанку Собор проголосив, що властивим служителем цього таїнства є пресвітер.⁹

Зі свого боку Другий Ватиканський Собор додав наступне твердження: “«Останнє Помазання», яке також і ще краще можна назвати «По­мазанням хворих», не є таїнством лише тих, життя яких знаходиться у поважній небезпеці. Тому властивий час його приймання безперечно наступає тоді, коли вірний лише починає наближатися до загрози життю з-приводу недуги чи похилого віку”.¹⁰ Те, що застосування цього таїнства належить до турботи всієї Церкви, свідчать наступні слова: “Святим Єлеопомазанням хворих та молитвою пресвітерів уся Церква доручає хворих стражденному і прославленому Господу, щоб підійняв їх та спас (пор. Як 5, 14-16), і крім того заохочує їх, щоб у добровільному єднанні зі стражданнями і смертю Христа (пор. Рим 8, 17; Кол 1, 24; 2 Тм 2, 11-12; 1 Пт 4, 13) спричинялися до блага Божого народу”.¹¹

На все це слід пильно зважати при відновленні обрядів Святого Помазання, щоб краще пристосувати до умов нашого часу ті елементи, які підлягають змінам.¹²

Формулювання таїнства ми вирішили змінити так, щоб узятими від Якова словами були повніше відображені його сакраментальні плоди.

Оскільки в деяких місцевостях немає єлею з оливок, який досі вимагався для дійсності таїнства, або його важко придбати, на прохання багатьох єпископів Ми вирішили, що на майбутнє, згідно з обставинами, дозволяється використовувати також інший рослинний єлей, по мож­ливості більш наближений до оливкового єлею.

Ми визнали за належне спростити обряд щодо кількості помазань і частин тіла, які мають бути помазані.

Оскільки оновлення в деяких справах стосується також самого сакра­ментального обряду таїнства, Нашою Апостольською Владою постановляємо, щоб на майбутнє в латинському обряді дотримувались нижченаведеного:

Таїнство Єлеопомазання хворих уділяється недужим на небезпечні хвороби через помазання чола і рук єлеєм з оливок, або, згідно з обставинами, іншим рослинним єлеєм, належно посвяченим, промовляючи лише один раз наступні слова: “Через це Святе Помазання і своє найласкавіше милосердя нехай Господь підтримає тебе благодаттю Святого Духа і, ви­зволеного від гріхів, нехай спасе тебе та милостиво підійме”.

У випадку же необхідності достатньо вчинити лише одне помазання на чолі, або, в особливій ситуації хворого, на іншій найбільш відповід­ній частині тіла, вимовляючи усе формулювання.

Це таїнство можна повторювати, якщо хворий після прийняття Помазання повернувся до здоров’я і знову занедужав на цю саму хворобу, або коли під час тієї ж самої хвороби наступає значне її посилення.

Після встановлення і проголошення суттєвих елементів обряду таїн­ства Єлеопомазання, Нашою Апостольською Владою затверджуємо також оновлені Святою Конгрегацією Божого Культу Обряди Єлеопомазання і пастирства хворих, відхиляючи тим самим, якщо це необхідно, частково чи повністю інші відповідні постанови Кодексу Канонічного Права та інші чинні до цього часу закони, натомість всі інші постанови і закони, які ці Обряди не відхилили і не змінили, залишаються чинними і сталими. Латинське видання Обрядів у новій формі починає діяти відразу після їхнього опублікування. Натомість видання національними мовами, приготовані Конференціями Єпископів і затверджені Апостоль­ським Престолом увійдуть у дію в часі, визначеному тими ж Конференціями. Старі Обряди можна використовувати до 31 грудня 1973 р. Від 1 січня 1974 року всі, кого це стосується, повинні використовувати лише нові Обряди.

Ми бажаємо, щоб ці наші рішення і постанови в латинському обряді зберегли свою силу та ефективність незважаючи на протилежні Конституції і Апостольські розпорядження, видані нашими Попередниками, а також на інші розпорядження, навіть якщо вони заслуговують особливого згадування.

Дане у Римі, у Святого Петра, 30 листопада 1972 р., десятого року Нашого Понтифікату.

ПАПА ПАВЛО VI

1 Cf. Conc. Trid., Sessio XIV, Doctr. de sacramento extremae Unctionis, cap. 1 (cf. Canones de sacra­mento extremae Unctionis. can. 1): CT, VII, 1, 335-356; DS 1695, 1716. 

2 Ep. Si Instituta Ecclesiastica, cap. 8: PL 20, 559-561; DS 216.

3 Liber Sacramentorum Romanae Ecclesiae Ordinis Anni Circuli, ed. L. C. Mohlberg (Rerum Eccle­sia­sticarum Documenta, Fontes, IV), Roma 1960, p. 61; Le sacramentaire Grйgorien, ed. J. Deshusses (Spicilegium Friburgense, 16), Fribourg 1971, p. 172; cf. La Tradition Apostolique de saint Hippolyte, ed. B. Botte (Liturgiewissenschaftliche Quellen und Forschungen, 39), Mьnster in W. 1963, pp. 18-19; Le Grand Euchologe du Monastиre Blanc, ed. E. Lanne (Patrologia Orientalis, XXVIII, 2), Paris 1958, pp. 392-395. 

4 Cf. Pontificale Romanum. Ordo benedicendi Oleum Catechumenorum et Infirmorum et conficiendi Chrisma, Cittа del Vaticano 1971, pp. 11-12.

5 Cf. M. Andrieu, Le Pontifical Romain au Moyen-Age, t. I, Le Pontifical Romain du XII siиcle (Studi e Testi, 86), Cittа del Vaticano 1938, pp. 267-268; t. II, Le Pontifical de la Curie Romaine au XIII siиcle (Studi e Testi, 87), Cittа del Vaticano 1940, pp. 491-492.

6 Decr. pro Armeniis: G. Hofmann, Concilium Florentinum, I-II, p. 130; DS 1324.

7 Conc. Trid., Sessio XIV, Doctr. de sacramento extremae Unctionis, cap. 2: CT, VII, 1, 356; DS 1696.

8 Ibid., cap. 3: CT, ibid.; DS 1698.

9 Ibid., cap. 3: CT, ibid.; DS 1697; Canones de sacramento extremae Unctionis, can. 4: DS 1719.

10 SC, n. 73.

11 Ibid., Const. Lumen Gentium ( – LG), n. 11.

12 Cf. SC, n. 1.