Друзі в Facebook  

   

ВСТУП

I. ТАЙНА ПРИМИРЕННЯ В ІСТОРІЇ СПАСІННЯ

1. Бог Отець явив своє милосердя, єднаючи у Христі світ із собою, примиряючи Кров’ю Його хреста все небесне і земне1.

Божий Син, ставши людиною, перебував серед людей, щоб визволи­ти їх з неволі гріха2 і закликати їх з темряви до свого дивовижного світла3. Своє служіння в світі Він розпочав саме проповідуванням покаяння, кажучи: “Покайтеся і вірте в Євангеліє” (Мк 1, 15).

Цей заклик до покаяння, який вже перед цим звучав в устах проро­ків, приготував серця людей на пришестя Божого Царства через голос Йо­ана Хрестителя, котрий прийшов, “проповідуючи хрещення покаяння на прощення гріхів” (Мк 1, 4).

Ісус не тільки закликав людей до покаяння, щоб вони покинули гріхи і всім серцем навернулися до Господа4, але також, приймаючи гріш­ників, примирив їх з Отцем5. Зціляв теж хворих, щоб дати знак того, що Він має владу відпускати гріхи6. Врешті Він сам помер за наші гріхи і во­скрес для нашого оправдання7. Розпочинаючи спасенні страсті в ту ніч, в яку Його було видано8, Він установив жертву Нового Завіту в своїй Крові на відпущення гріхів9, а після воскресіння зіслав Святого Духа на Апо­столів, щоб вони мали владу відпущення і затримання гріхів10; довірив їм також місію проповідування в Його ім’я покаяння і прощення гріхів усім народам11.

Петро, якому Господь сказав: “Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі роз­в’яжеш, те буде розв’язане й на небі” (Мт 16, 19), слухняний велінню Го­спода, у день П’ятидесятниці проповідував прощення гріхів через Хрещення: “Покайтеся (…) і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших” (Діян 2, 38)12. Відтоді Церква ніколи не припиняла закликати людей до навернення від гріха і через звершення покаяння вказувати на перемогу Христа над гріхом.

2. Ця перемога над гріхом ясніє передусім у Хрещенні, через яке давня людина є розп’ятою разом з Христом, щоб знищилось тіло гріховне і щоб ми вже більше не служили гріхові, але щоб, воскресаючи з Хри­стом, віднині жили для Бога13. Тому Церква сповідує віру в “одне Хрещення на відпущення гріхів”.

У жертві Меси актуалізуються Христові страсті, а Церква складає жер­тву Богові заради спасіння світу Тіло, видане за нас, і Кров, пролиту на відпущення гріхів. Адже в Євхаристії є присутній Христос і приносить­ся на вівтар як “жертва нашого примирення”14, щоб через Святого Духа “з’єднати нас усіх в одне”15.

Крім цього наш Спаситель Ісус Христос, ввіряючи своїм Апостолам та їхнім правонаступникам владу прощення гріхів, встановив у своїй Церкві таїнство Покаяння, щоб вірні, які після купелі Хрещення грішать, мали змогу примиритися з Богом через відновлення благодаттю16. Цер­ква бо “має і воду, і сльози: воду Хрещення і сльози покаяння”17.

 

II. ПРИМИРЕННЯ ПЕНІТЕНТІВ У ЖИТТІ ЦЕРКВИ

Церква свята і водночас така, що завжди потребує очищення

3. Христос, що “полюбив Церкву і віддав за неї самого себе, щоб її освятити” (Еф 5, 25-26), обвінчав її з собою як дружину18; Він наповнює її, що є Його тілом і повнотою, своїми Божими дарами19 і через неї проливає на всіх благодать та істину.

Члени Церкви однак не є вільними від спокус і часто впадають у грі­хи. В той час, “коли Христос є святим, невинним, непорочним (Євр 7, 26), що не знав гріха (2 Кор 5, 21), але прийшов для умилостивлення за гріхи народу (пор. Євр 2, 17), Церква, що у своєму лоні носить грішників, є святою і водночас такою, що завжди потребує очищення, що постійно чинить покаяння і відновлюється”20.

Покаяння в житті і літургії Церкви

4. Божий народ багатьма і різними способами чинить і здійснює постій­не покаяння. Беручи участь в стражданнях Христа через терпеливість21, творячи діла милосердя і любові22, день-у-день щораз більше навертаючись згідно з Євангелієм Христа, він стає у світі знаком навернення до Бога. Церква висловлює це своїм життям і звершує у своїй літургії, коли вірні визнають, що вони є грішниками і просять пробачення у Бога і братів, як це має місце у покутних відправах, у проповідуванні Божого Слова, молитві та в покутних елементах євхаристійної відправи23.

У таїнстві Покаяння вірні “отримують від Божого милосердя прощення образи Бога і водночас примирюються з Церквою, якій завдали рани через свій гріх і яка спричиняється до їхнього навернення любов’ю, прикладом і молитвою”24.

Примирення з Богом і Церквою

5. Оскільки гріх є образою Бога, що руйнує приязнь з Ним, покаяння “у кінцевому результаті веде до того, щоб ми полюбили Бога і повністю довірилися Йому”25.

Грішник, що завдяки благодаті милосердного Бога ступає на дорогу навернення, вертається до Отця, який “полюбив нас першим” (Йн 4, 19), до Христа, який віддав самого себе за нас26, і до Святого Духа, який щедро був пролитий на нас27.

Однак “у незбагненій і ласкавій тайні Божого провидіння люди з’єднані один з одним надприродними узами, і з цієї причини гріх одного завдає шкоди усім, подібно як святість одного приносить благо усім”28. Тому покаяння несе із собою також примирення з братами, яким гріх завжди шкодить.

Люди, чинячи беззаконня, часто діють спільно. Подібно і в покаянні допомагають один одному, щоб, звільнившись від гріха завдяки благодаті Христа, разом з усіма людьми доброї волі вони могли співпрацювати в по­будові справедливості та миру в світі.

Таїнство Покаяння і його частини

6. Учень Христа, який після гріха під дією Святого Духа приступає до таїнства Покаяння, повинен насамперед усім серцем навернутися до Бога. Це внутрішнє навернення серця містить у собі розкаяння в гріхах і бажання нового життя, виражається через визнання своїх гріхів перед Церквою, через належне відшкодування і виправлення життя. Бог же уділяє прощення гріхів за посередництвом Церкви, що діє через служіння священиків29.

а) Розкаяння

Поміж діями пенітента перше місце займає розкаяння, тобто “біль душі і відраза до скоєного гріха, сполучені з рішенням більше не грішити”30. Оскільки “у Христове Царство ми можемо увійти лише через ‘мета­нойю’, тобто через внутрішню зміну усієї людини, завдяки чому вона по­чинає властиво думати, оцінювати і укладати своє життя, просякнута ті­єю святістю і любов’ю Бога, що остаточно явилися і були повністю нам уділені в Його Сині (пор. Євр 1, 2; Кол 1, 19 і наступні; Еф 1, 23)”31. Від цього розкаяння серця залежить справжність покаяння. Навернення повинно доторкнутися нутра людини, щоби глибше його просвітлювати і щораз вірніше уподібнювати до Христа.

б) Сповідь

Таїнство Покаяння включає визнання гріхів, що походить з істинного пізнання самого себе перед Богом і з розкаяння в гріхах. Це внутріш­нє дослідження серця і зовнішнє оскарження повинно відбуватися в світлі Божого милосердя. Сповідь вимагає від пенітента виявити бажання відкрити своє серце перед Божим слугою, а від сповідальника – духовного розпізнання, завдяки якому, діючи від імені Христа на підставі влади ключів, він оголошує відпущення або затримання гріхів32.

в) Покута

Справжнє навернення довершується спокутуванням за гріхи, ви­прав­ленням життя, а також компенсацією завданих шкод33. Розмір і міра покути повинна бути пристосована до пенітента, щоб кожний мав змогу відновити порядок, який порушив, і був зцілений з хвороби, якою нездужав, відповідними до недуги ліками. Отже, необхідно, щоб покута була дій­сно ліками від гріха і засобом оновлення життя. Таким чином пенітент, “забуваючи про те, що за ним” (Флп 3, 13), наново включається у тайну спасіння і поспішає до того, що попереду.

г) Розрішення

Грішнику, що в сакраментальній сповіді висловлює своє навернення слузі Церкви, Бог уділяє прощення через знак розрішення і таким чином довершується таїнство Покаяння. Згідно з Божим задумом, за яким людям у видимий спосіб явилася доброта і любов Спасителя – нашого Бога34, Бог бажає через видимі знаки уділити нам спасіння і заново відновити порушений союз. Через таїнство Покаяння Отець приймає сина, що вертається до Нього, Христос бере на рамена загублену овечку і відносить її до вівчарні, і Святий Дух наново освячує свій храм або повніше в нім замешкує. Виявляється це через оновлену або більш ревну участь у Господній трапезі, яку Церква з радістю звершує після повернення сина, що вертається здалека35.

Необхідність і користь цього таїнства

7. Так як різноманітні і чисельні рани, які гріх завдає життю особи і су­спільства, так і різноманітними є ліки, що несуть нам покаяння. Ті, що через важкий гріх відійшли від єдності з Богом у любові, через таїнство Покаяння повертаються до втраченого життя. Ті, що впадають у не­важ­кі гріхи, щоденно відчуваючи свою слабкість, через повторюване при­йняття таїнства Покаяння набирають сил, щоб дійти до повної свободи Бо­жих дітей.

а) Щоб прийняти спасенну дію таїнства Покаяння, згідно з волею ми­лосердного Бога, вірний повинен визнати священику детально усі важ­кі гріхи, які собі згадає після дослідження сумління36.

б) Часте і старанне використання цього таїнства є дуже корисним також для боротьби з неважкими гріхами. Воно бо не є виключно повто­рен­ням обрядів, ані психологічною вправою, лише невпинною турботою про вдосконалення благодаті Хрещення, щоб, носячи в нашому тілі мер­твість Ісуса Христа, в нас все більше являлося життя Ісуса37. Пенітенти, що оскаржують самих себе у легких гріхах, повинні намагатися через такі сповіді більш досконало уподібнюватися до Христа і вірніше коритися голосові Святого Духа. 

Щоб це спасенне таїнство могло дійсно виявляти свою міць на християнах, необхідно, щоб воно закоренилося в усьому їхньому житті і спонукало до ревнішої служби Богові і братам.

Звершення цього таїнства завжди є дією, в якій Церква сповідує свою ві­ру, висловлює Богові вдячність за свободу, до якої визволив нас Хри­стос38, і, прямуючи на зустріч з Христом, приносить своє життя як духовну жертву на славу Бога.

 

III. ОБОВ’ЯЗКИ І СЛУЖІННЯ В ПРИМИРЕННІ ПЕНІТЕНТІВ

Завдання спільноти у звершенні покаяння

8. Уся Церква як священицький народ у різний спосіб співпрацює у спра­ві примирення, яка була їй довірена Господом. Отож вона не тільки закликає до покаяння через проповідь Божого Слова, але також заступається за грішників і з материнською опікою і турботою допомагає пенітенту визнати свої гріхи і отримати милосердя від Бога, що єдиний може відпускати гріхи. Більше того, сама Церква стає знаряддям навернення і розрішення пенітента через служіння, яке Христос ввірив Апо­столам та їх­нім правонаступникам39.

Служитель таїнства Примирення

9. а) Церква виконує сакраментальне служіння покаяння через єписко­пів і пресвітерів, які, проголошуючи Боже Слово, закликають вірних до навернення та посвідчують і уділяють їм відпущення гріхів в ім’я Хри­ста і міццю Святого Духа.

Пресвітери, виконуючи це служіння, діють в єдності з єпископом і бе­руть участь в його владі і місії, він бо є відповідальним за покутну ди­сципліну40.

б) Компетентним служителем таїнства Покаяння є священик, який згідно з канонічним правом має владу розрішення. Проте усі священики, навіть не вповноважені до прийняття сповіді, завжди правомочно і достойно дають розрішення пенітентам, життя котрих знаходиться у небезпеці.

Пастирське виконання цього служіння

10. а) Щоб сповідальник міг реалізувати своє служіння правильно і вір­но, він повинен пізнавати хвороби душ і застосувати відповідних ліків, а також мудро виконувати завдання судді. Він повинен здобути витривалим навчанням під проводом Вчительства Церкви, а передусім молитвою, необхідні для цього знання і розсудливість. Адже духовне розпі­з­нання є внутрішнім пізнанням Божої дії в людських серцях, даром Свя­­то­го Духа і плодом любові41

б) Сповідальник повинен бути готовим приймати сповідь завжди, коли вірні в межах здорового глузду про це проситимуть42.

в) Сповідальник, приймаючи розкаяного грішника і проводячи його до світла істини, виконує завдання батька, показує людям серце Небесного Отця і являє образ Христа-Пастиря. Нехай, отже, пам’ятає, що йому ввірена місія Христа, який заради спасіння людей милосердно довершив справу відкуплення і своєю міццю є присутнім у таїнствах43

г) Сповідальник як Божий слуга, знаючи, що пізнав секрет сумління свого брата, зобов’язаний свято берегти сакраментальну таємницю.

Пенітент

11. Найважливішу роль у цьому таїнстві відіграє сам вірний, що кається. Коли відповідно приготовлений пенітент користається цим спасенним засобом, встановленим Христом, і визнає гріхи, через свої акти спів­працює у самому таїнстві, що доповнюється словами розрішення, які промовляє служитель в ім’я Христа.

Таким чином вірний пізнає у своєму житті Боже милосердя і, спо­відуючи його, звершує разом зі священиком літургію Церкви, яка постій­но відновлюється.

 

IV. ЗВЕРШЕННЯ ТАЇНСТВА ПОКАЯННЯ

Місце звершення обряду

12. Місце звершення таїнства Покаяння і місцезнаходження сповідальника окреслює право.

Час звершення обряду

13. Примирення пенітентів може відбуватися о кожній порі і будь-якого дня. Проте також важливо, щоб вірні знали дні і години, коли священик є присутнім для виконання цього служіння. Необхідно привчати їх, щоб сповідатися поза Месою, передусім у визначених годинах44.

Період Великого Посту є дуже сприятливим для звершення таїнства Покаяння, оскільки вже в Попільну Середу лунає урочистий заклик до Божого народу: “Покайтеся і вірте в Євангеліє”. Було б добре у цьо­му часі декілька разів провести покутні відправи і всім вірним дати нагоду для примирення з Богом і братами, щоб вони з відновленим серцем святкували у Святе Тридення пасхальну тайну.

Літургійний одяг

14. Щодо використання літургійного одягу при звершенні таїнства По­каяння необхідно дотримуватися норм, встановлених місцевими ординаріями.

 

А. Обряд примирення одного пенітента

Приготування священика і пенітента

15. Священик і пенітент повинні приготуватися до звершення таїнства передусім молитвою. Священик повинен закликати Святого Духа, щоб від Нього отримати світло і любов; пенітент же повинен порівняти своє життя з прикладом і заповідями Христа, і просити Бога, щоб Він пробачив йому гріхи.

Прийняття пенітента

16. Священик нехай прийме пенітента з братерською любов’ю і по мож­ливості привітає приязними словами. Потім пенітент чинить хресне знамення, кажучи: В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Священик може це зробити разом з ним. Після цього священик коротким формулюванням заохочує пенітента до довіри Богові. Якщо пенітент не знайомий священикові, тоді нехай він окреслить йому свій стан, час останньої сповіді, труднощі, що зустрічає на дорозі християнського життя, а також інші обставини, пізнання яких є придатним священикові для виконання його служіння.

Читання Божого Слова

17. Якщо так вимагають обставини, священик чи сам пенітент читає якийсь текст зі Святого Письма. Це може мати місце під час приготування до звершення таїнства. Боже Слово просвітлює вірного, щоб він пізнав свої гріхи, закликає його до навернення і до довіри Божому милосердю.

Визнання гріхів і прийняття покути

18. Якщо є такий звичай, пенітент визнає свої гріхи, розпочинаючи від формулювання загальної сповіді: Сповідаюся. Якщо виникає така потреба, нехай священик допомагає пенітенту в цілковитому визнанні гріхів, нехай закличе його до щирого розкаяння за те, що образив Бога, нехай від­повідними радами підтримає його у дорозі до нового життя і у разі по­треби нехай повчить його про обов’язки християнського життя.

Якщо пенітент завдав шкоду або став причиною спокуси, священик повинен його схилити до рішення виправлення цього зла.

Потім священик визначає пенітенту покуту, яка має бути не тільки умилостивленням за минулі гріхи, але також допомогою для нового життя і ліками від хвороби душі. Тому, наскільки це можливе, покута повинна відповідати важкості та гатунку гріхів.

Властивою покутою є молитва, самозречення, а передусім служіння ближнім і діла милосердя. Таким чином вказується на те, що гріх і його прощення мають суспільний характер.

Молитва пенітента і священицьке розрішення

19. Після цього пенітент через якусь молитву, в якій просить пробачен­ня Бога Отця, виявляє своє розкаяння і рішення розпочати нове життя. Добре було би, щоб це була молитва, укладена зі слів Святого Письма.

Після молитви пенітента священик простягає руки, або принаймні праву руку, над головою пенітента і промовляє формулювання розрішення, в якому найсуттєвішими словами є: І Я РОЗРІШАЮ ТЕБЕ ВІД ГРІХІВ ТВОЇХ В ІМ’Я ОТЦЯ, І СИНА, І СВЯТОГО ДУХА. Коли священик промовляє останні слова, він креслить над пенітентом хресне знамення. Формулювання розрішення (пор. п. 46) вказує на те, що примирення пенітента має джерело в милосерді Отця; являє зв’язок поміж примиренням грішника і пасхальною тайною Христа; підкреслює роль Святого Духа у відпущенні гріхів; врешті висвітлює церковний аспект таїнства, оскільки проситься про примирення з Богом, яке отримується за посередництвом Церкви. 

Прославлення Бога і відіслання пенітента

20. Пенітент, отримавши відпущення гріхів, прославляє Боже милосердя і дякує Богу коротким закликом, взятим зі Святого Письма. Потім священик відсилає його в мирі. Пенітент продовжує і виражає своє навернення через життя, згідне з Євангелієм і щораз більше просякнуте любов’ю Бога, “бо любов покриває багато гріхів” (1 Пт 4, 8).

Скорочений обряд

21. Якщо виникає пастирська потреба, священик може пропустити або скоротити деякі частини обряду. Втім, необхідно повністю зберегти наступне: визнання гріхів і прийняття покути, заклик до розкаяння (п. 44), формулювання розрішення і відіслання. Якщо життю пенітента загрожує небезпека, достатньо щоб священик промовив найсуттєвіші слова формулювання розрішення, а саме: І Я РОЗРІШАЮ ТЕБЕ ВІД ГРІХІВ ТВОЇХ В ІМ’Я ОТЦЯ, І СИНА, І СВЯТОГО ДУХА.

 

Б. Обряд примирення багатьох пенітентів із індивідуальною сповіддю і розрішенням

22. Коли зберуться багато пенітентів, щоб отримати сакраментальне при­мирення, треба, щоб вони приготувались відправою Божого Слова.

У цій відправі можуть взяти також участь вірні, які приступлять до таїнства в інший час.

Спільна відправа ясніше показує церковну природу покаяння. Вірні разом слухають Боже Слово, що проголошує Боже милосердя і закликає їх до навернення. Водночас вони зіставляють своє життя з Божим Словом і підтримують один одного молитвою. Коли кожний визнає свої гріхи і отримає розрішення, усі разом прославляють Бога за Його великі діяння, що Він вчинив для свого народу, який набув для себе Кров’ю свого Сина.

У разі потреби повинна бути більша кількість священиків, щоб у від­повідному місці вони могли слухати поодиноких вірних і примирювати їх з Богом.

Початкові обряди

23. Коли вірні зберуться, можна заспівати відповідну пісню. Потім священик вітає вірних і, якщо це необхідно, коротко вводить їх у літургію і повчає про порядок, якого треба дотриматись. Це може зробити інший священик чи служитель. Потім священик закликає всіх до тихої молитви і після хвилини мовчання мовить молитву.

Проголошення Божого Слова

24. Таїнство Покаяння повинно починатися від слухання Божого Слова, бо Бог через своє Слово закликає до покаяння і приводить до справ­жньо­го навернення серця.

Можна вибрати одне або декілька читань. Якщо вибирається декіль­ка, між ними треба співати псалом чи відповідну пісню, або зберігати паузи, щоб полегшити розуміння Божого Слова і прийняття його серцем. Якщо є одне читання, тоді його слід взяти з Євангелія.

Необхідно вибирати передусім такі читання, в яких:

а) Божий голос закликає людей до навернення і щораз вірнішого уподібнення до Христа;

б) показується тайна примирення через смерть і воскресіння Хри­ста та через дар Святого Духа;

в) представлено Боже судження про те, що добре і погане в житті людей, щоб освітити сумління і дати йому розпізнання.

25. Гомілія, яка базується на тексті Святого Письма, повинна допровадити вірних до пробудження сумління, до відвернення від гріха і навернення до Бога. Нехай вона нагадає вірним, що гріх обертається проти Бога, проти спільноти і ближнього, а також проти самого грішника. Тому необхідно пригадати:

а) безмежне милосердя Бога, яке більше, ніж всі наші беззаконня і керуючись яким Бог постійно призиває нас до себе;

б) потребу внутрішнього покаяння, що спонукає також до відшкодування збитків, заподіяних гріхом;

в) суспільний характер благодаті та гріха, внаслідок чого дії поодиноких християн у якийсь спосіб позначаються на всьому Тілі Церкви;

г) справу нашої покути, яка черпає силу зі спокутування Христа і крім учинків каяття вимагає передусім проявлення істинної любові до Бога і ближнього.

26. Після гомілії треба зберегти деякий час мовчання, щоб вірні могли зробити іспит совісті і щиро розкаятися в гріхах. Пресвітер, диякон або інший служитель може допомагати вірним короткими закликами або літанійною молитвою в залежності від їхнього стану, віку тощо.

Якщо це буде доречним, спільний іспит совісті і розкаяння в грі­хах можуть замінити гомілію. У такому випадку вони повинні розпочатися виразним посиланням на текст Святого Письма, який був попередньо прочитаний.

Обряд примирення

27. На заклик диякона або іншого служителя усі стають на коліна або схиляються в уклоні і мовлять формулювання загальної сповіді (напри­клад: Сповідаюся); потім, якщо цього вимагають обставини, стоячи рецитують літанійну молитву або співають відповідну пісню, що висловлює визнання гріхів, розкаяння серця, прохання про пробачення, а також надію на Боже милосердя. На закінчення мовиться Господня Молитва, яку ніколи не треба пропускати.

28. Після Господньої Молитви священики йдуть на місця, призначені для слухання сповіді. Пенітенти, що бажають визнати гріхи, підходять до вибраного священика і після отримання покути одержують від нього роз­рішення у спосіб, практикований при примиренні одного пенітента.

29. Вислухавши сповіді, сповідальники повертаються до пресвітерія. Головуючий закликає усіх до подяки і прославлення Божого милосердя. Можна висловити їх псалмом, гімном або літанійною молитвою. Священик закінчує відправу молитвою, хвалячи Бога за Його велику любов, яку Він проявив до нас.

Розіслання народу

30. Після подяки священик благословить вірних. Потім диякон або сам священик відсилає зібрання.

 

В. Обряд примирення пенітентів із загальною сповіддю та розрішенням

Застосування загального розрішення

31. Індивідуальна й інтегральна сповідь та розрішення залишаються єдиним звичайним способом, яким вірні можуть примиритися з Богом і Церквою, за винятком ситуації, коли фізична або моральна перешкода звільняє їх від такої сповіді.

За особливих обставин може трапитись, що можна і навіть необхідно багатьом пенітентам уділити загального розрішення без попередньої індивідуальної сповіді.

Крім випадків, де є загроза життю, можна одночасно уділити сакра­ментальне розрішення багатьом пенітентам, що лише загально оскаржи­ли себе, але є відповідно приготовленими; або якщо є нагальна потреба, тобто коли з огляду на численність пенітентів не вистачає сповідаль­ни­ків для слухання індивідуальної сповіді у відповідному часі, і тому вони без власної вини були змушені довго залишатися без сакраментальної благодаті чи святого Причастя. Це може мати місце передусім в місійних країнах, але також в інших місцях і по відношенню до певних груп осіб, якщо потреба є явною.

Не можна уділяти загальне розрішення лише з причини багатолюдних сходин вірних, що трапляється з нагоди великого свята або паломництва, якщо сповідальники можуть їм служити45.

32. Розпізнання, чи є такі умови, про які йшла мова вище, а також при­йняття рішення, коли можна уділити загальне сакраментальне розрішення, належать виключно до ординарія дієцезії, який повинен порозумітися з іншими членами Конференції Єпископів.

Якщо поза випадками, окресленими ординарієм дієцезії, виникне нагальна потреба уділити сакраментальне розрішення загально, священик перед уділенням розрішення, щоб дати його достойно, повинен, як­що це можливо, звернутися до місцевого ординарія. Якщо неможливо звер­нутися до ординарія, священик повинен якнайшвидше повідомити його про виниклу потребу і уділене розрішення46

33. Вірні тільки тоді можуть користатися з загального сакраментально­го розрішення, якщо вони відповідно приготовлені, тобто тоді, коли кожний кається у своїх гріхах, вирішує уникати гріха, а також виправити можливі спокуси і заподіяні шкоди, та водночас постановлює визнати індивідуально у відповідному часі важкі гріхи, в яких тепер не може ви­сповідатись. Священики повинні докладно повчити вірних про ці перед­умови і умови, які вимагаються до дійсності таїнства47.

34. Ті, що отримали прощення важких гріхів загальним розрішенням, зобов’язані до індивідуальної сповіді у цих гріхах перед отриманням нового загального розрішення, хіба що мають якусь поважну перешкоду. У такому разі вони мусять приступити до індивідуальної сповіді протягом року, хіба що це буде морально неможливим. Адже їх також зобов’язує заповідь, згідно з якою кожний вірний має особисто визнати священикові принаймні раз на рік усі свої важкі гріхи, детально не визнані на цей момент48.

Обряд загального розрішення

35. При примиренні багатьох пенітентів із загальною сповіддю і роз­рішенням у випадках, передбачених правом, усе відбувається так, як подано вище в обряді примирення багатьох пенітентів з індивідуальною сповіддю і розрішенням, за винятком наступних змін:

а) після гомілії або в самій гомілії треба закликати вірних, які бажають скористатися загальним розрішенням, щоб вони відповідно приготувалися, тобто щоб кожний каявся в гріхах, вирішив уникати гріхів, а також відшкодувати можливі збитки, і водночас прийняв рішення визнати індивідуально у відповідному часі важкі гріхи, яких тепер не може визна­ти49. Крім того, усім треба визначити якусь покуту. Пенітенти, якщо бажають, можуть до неї щось додати.

б) диякон, інший служитель чи сам священик закликає пенітентів, які бажають отримати розрішення, щоб вони якимось знаком це виявили (наприклад: схиляючи голову, стаючи на коліна або іншим знаком, встановленим Конференцією Єпископів) і щоб разом промовили формулювання загальної сповіді (наприклад: Сповідаюся). Після цього можна прочитати літанійну молитву або виконати покутний спів, потім всі разом співають або рецитують Господню Молитву, як було сказано вище у п. 27.

в) тоді священик проголошує заклик, в якому просить Святого Духа про благодать відпущення гріхів, вістує перемогу над гріхом через смерть і воскресіння Христа та уділяє пенітентам сакраментальне розрішення.

г) наприкінці священик закликає до подяки, як це було згадано вище у п. 29, і, пропустивши кінцеву молитву, відразу благословляє людей і відсилає.

 

V. ПОКУТНІ ВІДПРАВИ 

Сутність і структура

36. Покутні відправи є зібраннями Божого народу для слухання Божого Слова, через яке він отримує заклик до навернення і відновлення життя, а також звістку про наше визволення з гріха через смерть і воскресіння Христа. Порядок таких відправ є такий, який зазвичай має місце у від­правах Божого Слова50. Він поданий в “Обряді примирення багатьох пенітентів”.

Варто, щоб після вступного обряду (співу, привітання і молитви) було одне або більше читань, розділених піснями, псалмами або паузами. В го­мілії треба пояснити ці читання і достосувати їх до зібраних вір­них. Перед читаннями зі Святого Письма або після них дозволяється про­чи­тати тексти Отців або церковних письменників, які дійсно до­по­магають спільноті та окремим особам у правдивому розпізнанні гріха і розкаянні серця, тобто в наверненні.

Після гомілії і роздуму над Божим Словом зібрані вірні повинні однодумно і одноголосно помолитися, читаючи якусь літанійну молитву або іншу молитву, що сприяє активній участі вірних. Наприкінці завжди мовиться Господня Молитва, щоб Бог, наш Отець, “простив нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим … і визволив нас від лукавого”. Священик або головуючий у зібранні закінчує відправу молитвою і розісланням вірних.

Корисність і значення

37. Треба чувати над тим, щоб ці покутні відправи у переконанні вірних не ототожнювалися зі звершенням таїнства Покаяння51. Покутні відправи є дуже корисними для осягнення навернення і очищення серця52.

Покутні відправи влаштовуються передусім:

- щоб розвивати духа покути у християнському суспільстві;

- щоб приготувати вірних до сповіді, яка відбудеться пізніше в індивідуальному порядку у відповідному часі;

- щоб виховати дітей до поступового усвідомлення, чим є гріх в житті людей і визволення з нього Христом;

- щоб допомогти катехуменам у наверненні.

Крім того, покутні відправи є дуже корисними там, де немає жодно­го священика, який міг би уділити сакраментальне розрішення, оскільки допомагає пробудити досконале розкаяння, яке плине з любові, і яким вірні у сполученні з прагненням сакраментального покаяння можуть віднайти Божу благодать53.

 

VI. АДАПТАЦІЇ ОБРЯДІВ ДО РІЗНИХ РЕГІОНІВ І ОБСТАВИН

Адаптації, які може внести Конференція Єпископів

38. Конференції Єпископів у приготуванні місцевого ритуалу мають право пристосувати обряди покаяння до потреб різних регіонів. Після затвердження такого Ритуалу Апостольським Престолом можна буде його використовувати на теренах, для яких він призначається.

Конференції Єпископів повинні:

а) встановити норми щодо дисципліни таїнства Покаяння, особливо щодо служіння священиків;

б) детально встановити норми щодо місця звичайного звершення таїн­ства Покаяння і знаків покаяння, які мають виявляти вірні при загальному розрішенні (пор. як вище, п. 35);

в) опрацювати переклади текстів і добре їх пристосувати до ментальності народу і мови, а також укласти нові тексти молитов для вірних і для служителів. Сакраментальне формулювання повинно залишитися інтегрально непорушним.

Звершення таїнства Покаяння в Україні

38*. В силу повноважень, наданих п. 38 цього вступу, Конференція Римсько-Католицьких Єпископів України встановила наступні норми, яких треба дотримуватися на території українських римсько-католицьких дієцезій:

а) звичайним способом звершення таїнства Покаяння є індивідуаль­на сповідь, для якої використовується “Обряд примирення одного пенітента”, поданий у I розділі цього обряду;

б) звичайним місцем індивідуальної сповіді є сповідальниці, які зна­ходяться у храмах, каплицях і інших приміщеннях, де місцевий ординарій дозволяє відправляти Месу. У разі необхідності священик, який має юрисдикцію, може в кожному місці правомочно і достойно вислухати сповідь і уділити розрішення;

в) заохочується використовувати “Обряд примирення багатьох пені­тентів з індивідуальною сповіддю і розрішенням”, що знаходиться у II розділі цього обряду, для розбудження духа покути вірних і усвідомлення суспільного характеру таїнства Примирення. Особливими нагодами для звершення цього обряду можуть бути дні першої сповіді, дні зосередження, дні покаяння, реколекції, передусім у парафіяльних малих групах і спільнотах. Для проведення цього обряду слід запрошувати більшу кількість священиків для сповіді вірних;

г) в українських римсько-католицьких дієцезіях, як правило, не використовується “Обряд примирення багатьох пенітентів з загальною сповіддю і розрішенням”, за винятком екстремальної ситуації загрози життю багатьох вірних. Приклад багатьох священиків і вірних, які у складних минулих часах з великим героїзмом звершували таїнство Покаяння, нехай заохотить всіх наших пастирів і парафіян шукати можливості особистого примирення грішників з Богом. У надзвичайних поодиноких випадках застосування вищезгаданого обряду залежатиме від ординарія дієцезії зі збереженням всіх норм, згаданих у даному Вступі;

д) у випадку уділення загального розрішення вірні мають на за­клик священика стати на коліна і таким чином вказати, що просять розрішення (пор. пп. 35, б і 63);

е) священик, який слухає сповідь, повинен вдягнути сутану, альбу чи комжу і фіолетову єпітрахиль. Ченці, які мають привілей Апостоль­ського Престолу, можуть сповідати у рясі свого ордену, одягнувши фіоле­тову єпітрахиль. 

Компетенція єпископів

39. У компетенцію дієцезіального єпископа входить:

а) визначення дисципліни покаяння у своїй дієцезії54, а також запро­вадження відповідних адаптацій самих обрядів, згідно з нормами, встановленими Конференцією Єпископів.

б) визначення, у нараді з іншими членами Конференції Єпископів, коли може уділятись загальне сакраментальне розрішення, дотримуючись умов, встановлених Апостольським Престолом55.

Пристосування, які може зробити служитель

40. У компетенцію пресвітерів, особливо настоятелів, входить:

а) при звершенні обряду примирення чи то в індивідуальній, чи то у спільній формі пристосувати його до конкретних умов пенітента. Треба зберегти сутнісну структуру і непорушне формулювання розрішення. Якщо цього вимагають пастирські мотиви, можна деякі частини опустити або збагатити, обираючи тексти читань і молитов, вибираючи місце, краще пристосоване до звершення обряду згідно з нормами, встановленими Конференцією Єпископів – так, щоб уся літургія була змістовною і плідною;

б) влаштовувати покутні відправи декілька разів на рік, особливо під час Великого Посту. Треба їх приготувати з допомогою інших духовних і мирян, так, щоб вибрані тексти і порядок відправи були добре пристосовані до роду і характерних рис спільнот і зібрань (наприклад, до дітей, хворих тощо);

в) у випадку поважної потреби, не передбаченої дієцезіальним єпископом, і у разі, якщо неможливо звернутися до нього, приймати рішення загального розрішення після загальної сповіді. Про виникнення такої потреби і уділення розрішення обов’язково треба якнайшвидше повідомити ординарія.

 

1 Пор. 2 Кор 5, 18 і наступні; Кол 1, 20.

2 Пор. Йн 8, 34-36.

3 Пор. 1 Пт 2, 9.

4 Пор. Лк 15.

5 Лк 5, 20. 27-32; 7, 48.

6 Пор. Мт 9, 2-8.

7 Пор. Рим 4, 25.

8 Пор. Римський Месал, III Євхаристійна Молитва.

9 Пор. Мт 26, 28.

10 Пор. Йн 20, 19-23.

11 Пор. Лк 24, 47.

12 Пор. Діян 3, 19. 26; 17, 30.

13 Пор. Рим 6, 4-10.

14 Пор. Римський Месал, III Євхаристійна Молитва.

15 Пор. Римський Месал, II Євхаристійна Молитва.

16 Пор. Conc. Trid., Sessio XIV, De sacramento Paenitentiae, cap. 1: DS 1668 et 1670; can. 1: DS 1701.

17 S. Ambrosius, Epist. 41, 12: PL 16, 1116.

18 Пор. Одкр 19, 7.

19 Пор. Еф 1, 22-23; Conc. Vat. II, Const. dogmatica de Ecclesia Lumen gentium (далі – LG), n. 7.

20 LG 8.

21 Пор. 1 Пт 4, 13. 

22 Пор. 1 Пт 4, 8.

23 Пор. Conc. Trid., Sessio XIV, De sacramento Paenitentiae: DS 1638, 1740, 1743; S. Congr. Rituum, Instr. Eucharisticum mysterium, 25 maii 1967, n. 35: A.A.S. 59 (1967), стор. 560-561; Missale Romanum, Institutio generalis, nn. 51, 52, 81, 82, 84.

24 LG 11.

25 Paulus VI, Const. Poenitemini, 17 febr. 1966: A.A.S. 58 (1966), стор. 179; пор. LG 11.

26 Пор. Гал 2, 20; Еф 5, 25.

27 Пор. Тит 3, 6.

28 Paulus VI, Const. Apost. Indulgentiarum doctrina, 1 ian. 1967, n. 4: A.A.S. 59 (1967), стор. 9; пор. Pius XII, Litt. encycl. Mystici Corporis, 29 iunii 1943: A.A.S. 35 (1943), стор. 213. 

29 Пор. Conc. Trid., Sessio XIV, De sacramento Paenitentiae, cap. 1: DS 1673-1675.

30 Там же, cap. 4: DS 1676.

31 Paulus VI, Const. Poenitemini, 17 febr. 1966: A.A.S. 58 (1966), стор. 179.

32 Пор. Conc. Trid., Sessio XIV, De sacramento Paenitentiae, cap. 5: DS 1679.

33 Пор. там же, cap. 8: DS 1690-1692; Paulus VI, Const. Apost. Indulgentiarum doctrina, 1 ian. 1967, n. 2-3: A.A.S. 59 (1967), стор. 6-8.

34 Пор. Тит 3, 4-5.

35 Пор. Лк 15, 7. 10. 32.

36 Пор. Conc. Trid., Sessio XIV, De sacramento Paenitentiae, can. 7-8: DS 1707-1708.

37 Пор. 2 Кор 4, 10.

38 Пор. Гал 4, 31.

39 Пор. Мт 18, 18; Йн 20, 23.

40 LG 26.

41 Пор. Флп 1, 9-10.

42 Пор. S. Congr. pro Doctrina Fidei, Normae pastorales circa absolutionem sacramentalem generali modo impertiendam, 16 iun. 1972, n. XII: A.A.S. 64 (1972), стор. 514.

43 Пор. Conc. Vat. II, Const. Sacrosanctum Concilium, n. 7.

44 S. Congr. Rituum, Instr. Eucharisticum mysterium, 25 maii 1967, n. 35: A.A.S. 59 (1967), стор. 560-561.

45 Пор. S. Congr. pro Doctrina Fidei, Normae pastorales circa absolutionem sacramentalem generali modo impertiendam, 16 iun. 1972, n. III: A.A.S. 64 (1972), стор. 511.

46 Taм же, n. V: A.A.S. 64 (1972), стор. 512.

47 Taм же, nn. VI et XI : A.A.S. 64 (1972), стор. 512, 514.

48 Taм же, nn. VII et VIII : A.A.S. 64 (1972), стор. 512-513.

49 Там же, n. VI: A.A.S. 64 (1972), стор. 512.

50 Пор. S. Congr. Rituum, Instr. Inter Oecumenici, 26 sept. 1964, nn. 37-39: A.A.S. 56 (1964), стор. 110-111.

51 Пор. S. Congr. pro Doctrina Fidei, Normae pastorales circa absolutionem sacramentalem generali modo impertiendam, 16 iun. 1972, n. X: A.A.S. 64 (1972), стор. 513-514.

52 Там же.

53 Пор. Conc. Trid., Sessio XIV, De sacramento Paenitentiae, cap. 5: DS 1677.

54 LG 26.

55 S. Congr. pro Doctrina Fidei, Normae pastorales circa absolutionem sacramentalem generali modo impertiendam, 16 iun. 1972, n. V: A.A.S. 64 (1972), стор. 512.

 

   

            

   
© Комісія у справах Літургії при Конференції римсько-католицьких єпископів України, 2015 р.