Коли святий Августин із Гіппони коментує книгу Псалмів (In Ps 137 н. 2 PL 37, 1774; in Ps 144 н. 13 PL 37, 1878; in Ps 117 н. 1 PL 37, 1495), то зауважує, як латинське слово confiteri стало для християн однобоким, бо вірні розуміли його лише у значенні “визнавати гріхи”, б’ючись при цьому рукою в груди. Бо це ж слово означало також “визнавати, сповідувати, прославляти, дякувати, целебрувати”. Тому святий Вчитель Церкви вказував, як таке обмежене розуміння слів призводить до завуження розуміння Псалмів, молитви, літургії.
Мовні пастки
Подібні процеси можна зауважити і сьогодні. Пастка неповного розуміння літургійних текстів чатує на кожного. Причин може бути багато. По-перше, при “вбиранні” ідеї в шати слова кожна мова накладає свої обмеження. По-друге, проблема перекладу. Не так просто ідею, виражену в одній мові, можна вірно передати іншою, якщо в ній бракує відповідника. По-третє, перешкоди в окремій людині, коли дана особа, в силу різних причин, неправильно сприймає код мови, не розуміючи послання слів. І, звісно, якщо говорити про літургійні терміни, треба додати незрозуміння мови богослужінь. Інструкція Конгрегації Божого культу та Дисципліни Таїнств від 28 березня 2001 року Liturgiam authenticam (повний текст на латинській мові) присвячує багато уваги цій важливій темі. Наприклад: “Слова Святого Письма, як також й інші, що промовляються в літургійних обрядах, особливо під час звершення Таїнств, не повинно сприймати як відображення внутрішнього наставлення вірних; вони виражають істини, що перевищують обмеження, встановлені часом та місцем” (н. 19; переклад власний). Літургія має виховний характер, тому це не текст треба втискувати у прокрустове ложе даної ситуації чи людей, але дозволити, щоб сама Літургія нас вивела з нашої замкнутості у власних проблемах, аби зануритися у ширший океан Божої дійсності.
Так само у згаданій Інструкції читаємо: “Навіть якщо необхідно уникати слів та виразів, котрі, через свій незвичний і дивний характер, перешкоджають легкому їх розумінню, однак літургійні тексти необхідно сприймати більше як голос Церкви на молитві, ніж голос окремих груп чи поодиноких людей; тому вони повинні бути вільними від надмірної прив'язаності до актуальних способів вираження. Якщо іноді в літургійних текстах можна вживати слова чи вирази, що відрізняються від звичайного та щоденного способу спілкування, нерідко це робиться для того, аби тексти стали легшими для запам'ятовування та ефективнішими для вираження надприродних дійсностей. Більш того, здається, що дотримання принципів, викладених у цій Інструкції, сприятиме поступовому розвитку в кожній народній мові священного стилю, який може бути визнаним також як власне літургійна мова... Ці принципи захищають літургію від необхідності частих переглядів, вимушених різними способами вираження, що зникають з поточного популярного використання” (п. 27). Іншими словами, літургійна мова не співпадає з поточною мовою, не спішить за модою розмовляння сучасних людей. Іноді це проявляється вживанням мов, які зовсім не використовуються тепер. Має існувати специфічна літургійна мова, зі своїми особливими словами та виразами. Так, це трошки незвично, небуденно, дивно навіть. Але варто задуматися над цими ідеями, вираженими в Інструкції Конгрегації.
«Дякувати» чи «складати подяку»?
Не випадково я розпочав статтю з прикладу святого Августина щодо одного слова, яке в латинському перекладі викликало труднощі в сприйнятті. В інших текстах Псалмів, про які говорив святий з Гіппони, той самий термін був перекладений іншим чином, а саме gratias agere. Вислів, що в перекладі на українську мову – “складати подяку” – може викликати питання та неповне зрозуміння. Навіщо ускладнювати? Не можна простіше? Чи не говориться просто “дякувати” в нашій щоденній мові? Придивімося до цього виразу літургійної мови.
Говориться “дякувати”, але в щоденній мові, а про це згадує цитована Інструкція. То чому така громіздка конструкція замість простого одного слова? Бо поняття, яке стоїть за цим словом, набагато ширше й багатше, ніж це може здатися на перший погляд. Літургія римського обряду має власні тексти на латинській мові, з якої перекладається на інші народні мови, в тому й на українську. За латинським виразом gratias agere знаходиться грецьке поняття eucharistein, що відноситься теж до святої Меси в цілому – Євхаристії. Але й воно, в свою чергу, пов'язане з іншим біблійним поняттям, з єврейським терміном yadàh/todàh. Це слово в єврейській мові виражає почуття підданого в момент відновлення відносин із своїм паном. З точки зору підданого, воно означає визнання власної провини, що прозвело до розриву умови. Але з точки зору пана, воно означає визнання підданим влади господаря. Це дійсність, що неможливо розділити на дві різні частини, бо вони творять одне ціле, доповнюючись взаємно. Це саме відбувається у відносинах між Богом та людьми. Визнання гріха нерозривно пов'язане з визнанням панування Господа. Віруючий одночасно сповідається і сповідує. Не потрібно непропорційно підкреслювати лише якийсь один аспект! Тут не просто зосередження на власних провинах, ані чисте споглядання Божих таїн. В літургії визнання гріха є моментом відновлення відносин з Господом, відновлення того союзу, що запевняє Боже пробачення та опіку для вірних.
У своєму позитивному значенні слово вказує на суміжні поняття – “благословляти, прославляти, святкувати, відзначати, дякувати”. Та, як було зазначено раніше, це не єдине його значення. Якщо перекласти це поняття словом “дякувати”, то втрачаємо інший його аспект. Євхаристія не просто подяка, це сповідь і визнання доброти Господа, жаль за гріхи і возвеличення Божого милосердя.
Однією із форм прославлення є типово юдейська молитва beraka, що можна перекласти як “благословення”. Мається на увазі благословення, звернене до Бога. Зазвичай в християнському світі говориться про благословення з висоти, що сходить від Бога. В юдаїзмі говориться теж про благословення знизу вверх, від людини Богу. Людина “благо-словить” Бога, говорить добре про Бога, Богу. Таким чином людина визнає, що все створіння належить Богу, а не їй. На рівні зрозуміння та емоцій людина віднаходить своє місце перед Богом у цьому світі.
Євхаристія це теж beraka, тобто молитва благословення, сповідування величі Бога за всі Його діяння в історії спасіння, а особливо в пасхальній тайні Ісуса Христа. Коли в описі установлення Євхаристії читаємо: “Ісус взяв хліб і, складаючи Тобі подяку, розламав і дав своїм учням”, то за виразом “складати подяку” стоїть поняття beraka. Це не просте “подякував”: “Дякую Тобі за хліб”. Ісус благословляє Отця, визнаючи Його подателем всіх благ, Творцем і Володарем всього творіння. В цьому понятті є теж і подяка, але не лише це!
Як передати це багатство? Думаю, що саме незвичайність літургійної мови, що виходить за рамки звичних щоденних виразів, створює зацікавлення. Інструкція теж пригадує, що значення літургійних текстів потрібно пояснювати в проповідях та катехезах, бо вони не завжди зрозумілі відразу (п. 29).
Звісно, творення літургійної мови нашого обряду лише починається. Не все вдається, але якщо буде зрозумілий напрямок, в якому йти, і знатимемо джерела, з яких черпаємо, то – з дрібкою відваги – маємо рушати вперед.
бр. Патрик Оліх, ofm
